1 І почав до них промовляти притчами: "Один чоловік насадив виноградник, обвів його муром, видовбав винотоку, збудував башту, винайняв його виноградарям і від'їхав на чужину.
2 І послав він своєчасно до виноградарів слугу, щоб узяти від виноградарів свою частину плодів виноградних.
3 Вони ж його схопили, побили й відослали ні з чим.
4 І знов послав до них іншого слугу. Але й тому побили голову і зневажили.
5 Ще іншого він послав, а вони того — вбили. Та й багато інших — їх вони або побили, або повбивали.
6 Ще мав єдиного сина улюбленого — і його послав до них наостанку, кажучи: Матимуть пошану до мого сина.
7 Та виноградарі оті казали між собою: Це спадкоємець, нумо вб'ємо і його, то й спадщина буде наша.
8 І схопивши його, вбили та викинули з виноградника.
9 Що, отже, зробить господар виноградника? Прийде, вигубить виноградарів, а виноградник віддасть іншим.
10 Чи ви не читали цього Писання: Камінь, що його знехтували будівничі, став каменем наріжним.
11 Господь зробив це, і воно дивне в очах наших!"
12 І шукали, щоб його впіймати, але боялися народу, бо зрозуміли, що він до них сказав ту притчу. Тож, зоставивши його, відійшли.
13 Послали до нього декого з фарисеїв та іродіян, щоб його впіймати на слові.
14 Прийшли ті й кажуть до нього: "Учителю, знаємо, що ти щиросердий і не зважаєш ні на кого: бо не дивишся на обличчя людей, лише по правді наставляєш на путь Божу. Отож, чи личить давати данину кесареві, чи ні? Давати, чи не давати?"
15 Він же, знавши їхнє лукавство, сказав їм: "Чого мене спокушаєте? Принесіть мені динарій, щоб я бачив."
16 Вони й принесли. І каже їм: "Чий це образ і напис?" — "Кесарів", — ті йому відповідають.
17 Тоді Ісус промовив до них: "Віддайте кесареві, що кесареве, а Богові — що Боже." І вони дивувались йому.
18 І прийшли до нього садукеї, які кажуть, що немає воскресіння, і ставлять йому таке питання:
19 "Учителю, Мойсей був написав нам, що коли в когось помре брат і зоставить жінку, дітей же не зоставить, то щоб брат його взяв жінку і воскресив потомство братові своєму.
20 Сім братів було. Перший узяв жінку і помер, не лишивши потомства.
21 Узяв її другий — і помер, не лишивши потомства; так само і третій.
22 Ніякий із сімох не лишив потомства. А після всіх померла й жінка.
23 При воскресінні, як вони воскреснуть, — котрого з них вона буде жінкою? Бо семеро мали її за жінку."
24 Ісус же сказав їм: "Чи не тому ви помиляєтеся, що не знаєте Письма й Божої сили?
25 Бо як воскресають із мертвих, то ні женяться, ані заміж виходять, а будуть як ангели на небі.
26 А про мертвих — що вони воскреснуть — хіба ви не читали про той кущ в книзі Мойсея, як ото Бог сказав до нього: Я — Бог Авраама, Бог Ісаака й Бог Якова!
27 Він Бог не мертвих, а живих. Тож дуже ви помиляєтеся."
28 Один же з книжників, що чув їхню суперечку, а й бачив, як він їм добре відповів, підійшов і спитав його: "Яка перша з усіх заповідей?"
29 Ісус відповів: "Перша — Слухай Ізраїлю! Наш Господь Бог — Господь Єдиний,
30 і будеш любити Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією душею твоєю, всією думкою твоєю й усією силою твоєю.
31 А друга: Будеш любити ближнього твого, як себе самого. Іншої, більшої від цих, заповіді немає."
32 І сказав йому книжник: "Добре, Учителю: ти сказав по правді, що він — Єдиний, і що нема іншого, крім нього.
33 А й що любити його усім серцем, усім розумом та силою всією, й любити ближнього, немов себе самого, — це більш, ніж усі всепалення та жертви."
34 Ісус же побачивши, що відрік розумно, сказав до нього: "Ти недалеко від Божого Царства." І ніхто не смів більше його запитувати.
35 Заговорив тоді Ісус і казав, навчаючи у храмі: "Як можуть книжники казати, що Христос — син Давидів?
36 Адже ж: Давид сам був промовив Святим Духом: Сказав Господь Владиці моєму: Сиди праворуч від мене, доки не покладу ворогів твоїх підніжком тобі під ноги.
37 Сам Давид зве його Господом; як же тоді він — його син?" І багато людей слухало його радо.
38 І він говорив у своїм повчанні: "Остерігайтесь книжників, що люблять проходжуватися у довгих шатах, вітання на майданах,
39 перші сидження у синагогах, перші місця на бенкетах,
40 що з'їдають доми вдовині й довго моляться для виду. На них буде суворіший присуд."
41 І сівши проти скарбоні, дивився, як народ кидає гроші у скарбоню. Чимало заможних кидали багато.
42 І ось прийшла одна вбога вдовиця і вкинула дві лепти, тобто кодрант.
43 І прикликавши своїх учнів, сказав їм: "Істинно кажу вам, що ота вбога вдовиця вкинула більш від усіх, які кидали у скарбоню.
44 Усі бо кидали з свого надміру, вона ж: з убозтва свого все, що мала, вкинула, — увесь свій прожиток."