1 Закон бо, мавши лиш тінь майбутніх благ, а не самий образ речей, ніколи не може тими самими жертвами, які приносяться щороку, повсякчасно зробити досконалими тих, які приступають до Бога.
2 Чи ж їх не перестали б приносити, коли б ті, що служать, очистившись раз назавжди, не мали більше ніякої свідомости гріхів?
3 Власне, навпаки: ними нагадуються щороку гріхи,
4 бо неможливо, щоб кров волів та козлів усунула гріхи.
5 Тому, входячи у світ, говорив: «Ти не хотів ні жертв, ані приносу, але приготував єси тіло мені.
6 Ти не вподобав собі ні всепалень, ні жертви за гріхи.
7 Тоді я сказав: Ось іду, бо у сувої книги написано про мене, щоб учинити твою волю, Боже.»
8 Сказавши вище: «Ні жертв, ані приношень, ні всепалень, ані жертви за гріхи ти не схотів і не вподобав собі», дарма що вони приносяться за законом, тоді сказав:
9 «Ось я іду вчинити твою волю.» Касує, отже, перше, щоб установити друге.
10 Силою тієї волі ми освячені приносом тіла Ісуса Христа раз назавжди.
11 Кожен священик стоїть щодня, служачи і часто приносячи ті самі жертви, які ніколи не можуть гріхів змити.
12 Він же, принісши лиш одну за гріхи жертву, возсів назавжди по правиці Бога,
13 чекаючи далі, поки його вороги не будуть покладені, як підніжок, йому під ноги.
14 Бо він лиш одним приносом удосконалив назавжди тих, що освячуються.
15 Про це й Дух Святий теж свідчить, коли каже:
16 «Ось той завіт, що його я по тих днях заключу з ними, каже Господь: вкладу мої закони в серця їхні, й на умах їхніх випишу їх.
17 Ні їхніх гріхів, ні беззаконня більше не згадуватиму.»
18 А де прощення гріхів, там непотрібно вже приносу за гріхи.
19 Отож, брати, маючи завдяки крові Ісуса свобідний вступ до святині,
20 який він нам відкрив дорогою новою і живою, через завісу, що є його тілом,
21 і маючи великого священика над Божим домом,
22 приступаймо з щирим серцем, у повноті віри, очистивши серця від лукавої совісти й омивши тіло чистою водою.
23 Держімо непохитне визнання надії, — бо той, хто обіцяв, вірний.
24 І зважаймо один на одного, заохочуючи до любови й до діл добрих;
25 не залишаймо своїх сходин, як то в декого є звичай, а, навпаки, втішаймо себе, і то тим більше, що бачите, як зближається день.
26 Бо коли ми, одержавши повне спізнання правди, грішимо добровільно, то вже немає за гріхи жертви,
27 а якесь страшне очікування суду й вогонь помсти палаючий, який має пожерти супротивників.
28 Коли хтось відкидав закон Мойсея, він немилосердно гинув смертю при двох чи трьох свідках.
29 Оскільки гіршої, подумайте самі, заслужить кари той, хто потоптав Божого Сина й уважав кров завіту, якою освятився, за звичайну, і Духа благодаті зневажив?
30 Знаємо того, хто мовив: «До мене належить відплата, я відплачу!» І ще: «Господь судитиме народ свій.
31 Страшно впасти в руки Бога живого!»
32 Згадайте перші дні, коли ви, тількищо просвітлені, перенесли терпляче таку велику боротьбу страждань:
33 ви були чи то самі виставлені прилюдно на зневаги та на знущання, чи то ставши спільниками тих, що того зазнали.
34 Ви бо й разом із в'язнями страждали і грабунок вашого майна ви з радістю приймали, знаючи, що маєте багатство краще і постійне.
35 Не покидайте, отже, цього вашого довір'я, бо воно має велику нагороду.
36 Вам бо треба терпеливости, щоб ви, виконуючи Божу волю, одержали обітницю.
37 Ще бо трохи, дуже мало часу, і той, хто має прийти, прийде, не забариться.
38 А праведник мій з віри буде жити; коли ж він відступить, моя душа не матиме вподобання у ньому.
39 Та ми не з тих, що відступають собі на погибель, а з тих, що вірують, щоб врятувати душу.