1 Яків, раб Бога й Господа Ісуса Христа, дванадцятьом племена́м, які в Розпоро́шенні, — вітаю я вас!
2 Майте, бра́ти мої, повну радість, коли впадаєте в усілякі випробо́вування,
3 знаючи, що досвідчення вашої віри дає терпеливість.
4 А терпеливість нехай має чин доскона́лий, щоб ви досконалі та бездоганні були́, і недостачі ні в чому не мали.
5 А якщо кому з вас не стачає мудрости, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє, — і бу́де вона йому да́на.
6 Але нехай просить із вірою, без жодного су́мніву. Бо хто має су́мнів, той подібний до морської хвилі, яку жене й кидає вітер.
7 Нехай бо така люди́на не гадає, що дістане що́ від Господа.
8 Двоєдушна люди́на непостійна на всіх дорогах своїх.
9 А понижений брат нехай хвалиться висо́кістю своєю,
10 а багатий — пони́женням своїм, бо він промине, як той цвіт трав'яни́й, —
11 бо сонце зійшло зо спеко́тою, і траву посушило, — і відпав цвіт її, і зникла краса́ її виду. Так само зів'яне й багатий у дорогах своїх!
12 Блаженна люди́на, що ви́терпить пробу, бо, бувши ви́пробувана, дістане вінця життя, якого Господь обіцяв тим, хто любить Його.
13 Ви́пробовуваний, хай не каже ніхто: „Я від Бога споку́шуваний“. Бо Бог злом не спокушується, і нікого Він Сам не спокушує.
14 Але кожен спокушується, як на́диться й зво́диться пожадливістю власною.
15 Пожадли́вість пото́му, зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть.
16 Не обма́нюйтесь, брати мої любі!
17 Усяке добре дава́ння та дар досконалий похо́дить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни.
18 Захотівши, Він нас породив словом правди, щоб ми стали якимсь первопло́дом творів Його.
19 Отож, мої брати́ любі, нехай буде кожна людина швидка́ послухати, забарна́ говорити, повільна на гнів.
20 Бо гнів лю́дський не чинить праведности Божої.
21 Тому́ то відкиньте всіляку нечисть та залишок злоби́, і прийміть із ла́гідністю всіяне слово, що може спасти ваші душі.
22 Будьте ж викона́вцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють.
23 Бо хто слуха́ч слова, а не викона́вець, той подібний люди́ні, що риси обличчя свого розглядає у дзе́ркалі, —
24 бо розгляне себе та й віді́йде, і зараз забуде, яка вона є.
25 А хто заглядає в зако́н досконалий, закон волі, і в нім пробуває, той не буде забу́дько слухач, але виконавець ді́ла, — і він буде блаженний у дія́нні своїм!
26 Коли ж хто гада́є, що він побожний, і свого язика не вгамо́вує, та своє серце обманює, — марна́ побожність того́!
27 Чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем оця: згля́нутися над си́ротами та вдови́цями в утисках їхніх, себе берегти чистим від світу.