1 Слова Екклезіаста, сина Давида, царя Ізраїля в Єрусалимі.
2 Марнота марнот, — сказав Екклезіаст, — марнота марнот, усе марнота.
3 Яка користь людині в усій її праці, якою трудиться під сонцем?
4 Рід приходить, і рід відходить, земля ж стоїть навіки.
5 І сонце сходить, і сонце заходить, і тягнеться до свого місця.
6 Воно, підіймаючись, іде туди на південь і обходить до півночі. Обходячи, обходить, іде вітер, і у своїх коловоротах вітер повертається.
7 Усі потоки течуть до моря, та море не переповниться. На місце, звідки течуть потоки, туди вони повертаються, щоби плисти знову.
8 Усі речі стомлюючі. Не зможе людина виказати, і око не насититься баченням, і вухо не насититься слуханням.
9 Усе те, що було, — воно те, що буде. І що те, котре зроблене, — воно те, що буде зроблене. Немає нічого нового під сонцем.
10 Хто промовить і скаже: Поглянь, це нове, — воно вже сталося у віках, що були перед нами.
11 Немає пам’яті перших, і останнім, що сталися, не буде їм пам’яті в тих, що стануться в кінці.
12 Я, Екклезіаст, був царем над Ізраїлем у Єрусалимі.
13 І я віддав моє серце, аби шукати і дослідити мудрістю все, що відбувається під небом. Адже Бог дав людським синам погані обставини, щоб перебувати в них.
14 Я побачив усі творіння, зроблені під сонцем, і ось усе марнота і бажання духа.
15 Викривлене не зможе прикраситися, і те, чого бракує, не зможе бути порахованим.
16 Я сказав у своєму серці, мовлячи: Ось я звеличився і поставив мудрість над усіма, що були переді мною в Єрусалимі, і моє серце багато побачило мудрості та знання.
17 Я віддав моє серце, щоб пізнати мудрість і знання, я пізнав притчі та загадки, бо і це — бажання духа.
18 Адже в безлічі мудрості — безліч пізнання, і хто побільшує пізнання, побільшує страждання.