Князья твои — как саранча, и военачальники твои — как рои мошек, которые во время холода гнездятся в щелях стен, и когда взойдёт солнце, то разлетаются, и не узнаешь места, где они были.
Вельможні твої — немов та сарана́, гетьма́ни твої — мов мошва́, що гнізди́ться по сті́нах в день хо́лоду, але сонце засвітить — і вони помандру́ють, і не пі́знане буде те місце, де вони пробува́ли.
Твої князі, неначе сарана; твої урядовці, неначе стрибунців рій, що розташовується табором на мурах за холодної днини, — але як зійде сонце, вона вмить зникає, і місця, де була, не знати.
Князї твої, мов сарана, гетьмани — як рій мушки; як похолодне, ховаються в щілинах мурів, а зійде сонце, — вони розлетїлись, і не будеш знати, де вони гнїздились.
Твоє змішання повискакувало, як безкрила сарана, як сарана, що сидить на плоті в дні холоду. Сонце зійшло — і відлетіло, і не впізнати його місця. Горе їм!