1 Мій сину! Зберігай мої слова, заповіді мої сховай у себе.
2 Додержуй мої заповіді, — і будеш жити, — і мою науку, як твоїх очей зіницю.
3 Собі до пальців їх прив'яжи та напиши їх на таблиці серця свого.
4 Скажи до мудрости: “Ти сестра моя”, а розум назви другом,
5 щоб він зберіг тебе від чужої жінки, від незнайомої з звабливими словами.
6 Раз якось, коли через вікно мого дому, крізь ґрати я дивився,
7 побачив я посеред простодушних, помітив я між хлопцями юнака безумного.
8 Він проходив вулицею коло її закутка, і простував дорогою до її дому,
9 присмерком, вечірньою порою, у глупу ніч та в темряві, —
10 аж ось назустріч йому жінка, одягнена, немов повія, хитра серцем.
11 Вона — пристрасна й нахабна, ноги її не посидять у хаті.
12 То на вулиці, то на майданах, на всіх розпуттях у засідку сідає.
13 Вона хапає його та цілує, і безлично до нього каже:
14 “Мала принести мирні жертви, сьогодні я мої обітниці сповнила.
15 Тому й вийшла я тобі назустріч, тебе шукати — та знайшла тебе я.
16 Постелю мою я прибрала килимами, тонку єгипетську тканину розстелила.
17 Поприскала я ліжко моє міррою, алое, цинамоном.
18 Ходи лишень, упийся до ранку пестощами, та насолодимось любов'ю,
19 бо мужа нема дома, вибравсь у далекую дорогу.
20 Сакву грошей забрав з собою; як місяць буде у повні, повернеться він додому.”
21 Зводить вона його своїм щедрим щебетанням, зводить його солодкими словами.
22 І він умить за нею тягне, немов віл, що йде під обух, немов олень, що в сильце вскочив,
23 покіль стріла його печінки не прошиє, немов та пташка, що сама летить у сітку, не знаючи, що йдеться про її погибель.
24 Слухай тепер мене, мій сину, вважай на слова уст моїх.
25 Нехай твоє серце до її доріг не хилиться, не блукай її стежками;
26 бо багатьох вона на смерть поранила, і найсильніші всі жертвою її упали.
27 Дім її — дорога до Шеолу, вона веде вниз до покоїв смерти.