1 Одного разу увійшов Ісус у суботу в дім якогось визначного фарисея спожити страву, і вони за ним назирали.
2 Аж ото перед ним якийсь чоловік, хворий на водянку.
3 Звертаючись до вчителів закону й фарисеїв, Ісус спитав: “Чи вільно зціляти в суботу, чи ні?”
4 Вони мовчали. Тоді він, діткнувшись його, оздоровив і відпустив.
5 До них же промовив: “Хто з вас, коли в нього син чи віл упаде в колодязь, не витягне його негайно в день суботній?”
6 І вони не могли нічого йому на це відповісти.
7 Потім, зауваживши, як вони вибирали собі перші місця, Ісус сказав до запрошених притчу:
8 “Як хтось покличе тебе на весілля, не сідай на першім місці, щоб, бува, не знайшовся хтось, запрошений ним, поважніший від тебе,
9 і той, хто тебе і його закликав, не підійшов і не сказав до тебе: Поступися цьому місцем! І тоді довелось би тобі з соромом посісти останнє місце.
10 А навпаки: коли тебе запросять, іди й займи останнє місце, щоб, коли прийде той, що тебе покликав, сказав до тебе: Друже, сідай вище! Тоді буде тобі честь перед усіма, що сидітимуть з тобою.
11 Бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, буде вивищений.”
12 Він сказав також тому, що його покликав: “Коли справляєш обід або вечерю, не клич твоїх друзів, ні твоїх братів, ані твоїх родичів, ані сусідів багатих, щоб часом і вони також тебе не запросили й не було тобі відплати;
13 але як справляєш бенкет, заклич убогих, калік, кривих, сліпих.
14 І ти будеш щасливий, тому що вони не мають, чим тобі відплатити, — тобі бо віддасться в день воскресіння праведних.”
15 Почувши це один із тих, що за столом сиділи, сказав до нього: “Щасливий той, хто їстиме хліб у Царстві Божім.”
16 А Ісус озвавсь до нього: “Один чоловік справив вечерю велику й запросив багатьох.
17 Під час вечері послав він слугу свого сказати запрошеним: Ідіть, усе готове.
18 Тоді всі вони однаково почали відмовлятися. Перший йому сказав: Поле купив я, мушу піти на нього подивитись; вибач мені, прошу тебе.
19 Другий сказав: П'ять пар волів купив я і йду їх спробувати; прошу тебе, вибач мені.
20 А інший мовив: Я одружився і тому не можу прийти.
21 Повернувся слуга й розповів це панові своєму. Розгнівався тоді господар та й каже до слуги свого: Іди щоскоріш на майдани й вулиці міста й приведи сюди вбогих, калік, сліпих, кульгавих.
22 Пане, — озвавсь слуга, — сталось, як ти велів, і місця є ще.
23 Сказав пан до слуги: Піди на шляхи та огорожі й наполягай увійти, щоб дім мій наповнився.
24 Кажу бо вам: Ніхто з отих запрошених не покуштує моєї вечері.”
25 Якже ішла з ним народу превелика сила, він обернувсь і до них мовив:
26 “Коли хтось приходить до мене й не зненавидить свого батька й матір, жінку, дітей, братів, сестер, та ще й своє життя, той не може бути моїм учнем.
27 Хто не несе хреста свого, і не йде слідом за мною — не може бути моїм учнем.
28 Хто бо з вас, коли захоче збудувати башту, не сяде перше й не порахує видатків, чи має чим закінчити,
29 щоб часом, як поставить підвалину та не спроможеться скінчити, усі, що бачитимуть те, не почали сміятися з нього,
30 мовляв, цей чоловік узявся будувати, та не міг закінчити!
31 Або який цар, ідучи війною проти іншого (царя), не сяде перш та не роздумає, чи може з десятьма тисячами стати проти того, хто йде з двадцятьма тисячами на нього?
32 Коли ж не може, то, як той ще далеко, шле посольство й просить миру.
33 Так і кожний з вас, хто не зречеться всього, що має, не може бути моїм учнем.
34 Сіль — добра річ, але коли сіль звітріє, чим її приправити?
35 Ні в землю, ні на гній вона більш не придатна: її геть викидають. Хто має вуха слухати, нехай слухає!”