1 Се слова царя Лемуїла; наука, яку дала йому мати його:
2 Що ж, сину мій? що, дитино тїла мого? що, обітниць моїх ти сину?*
3 Не оддавай жіноцтву сил твоїх, анї поступків твоїх тим погубницям царів.
4 Не царям, Лемуїлю, не царям пити вино, не князям сикер попивати,
5 Щоб вони, напившись, права не забули та й не покривили суду всїх людей убогих.
6 Дайте сикеру бідоласї, й вина тим, що їх серце в горю;
7 Нехай випє й свої забуде злиднї, та не думає все про свої страдання.
8 Отверай уста за того, хто голосу нїде не має, та щоб сиріт боронити.
9 Одверзай уста твої на правосуд та для справи бідного й нужденного.
10 Хто знайде жінку честиву? цїна їй перел дорожша;
11 Серце мужове певне її, й не малий з неї прибуток;
12 Платить вона добром йому, а нїколи злом, покіль віку її.
13 Дбає про лен та вовну, й охочо працює власними руками.
14 Мов купецький корабель той, здобуває хлїб здалека.
15 Встане вдосьвіта, домашнім роздасть їжу, а дївкам їх дїло.
16 Схоче поля — є й на поле; з свого дорібку садить виноградник.
17 Оперізуєсь силою й кріпить руки свої.
18 Бачить, що праця чесна й добра, проте сьвітло в неї не гасне й пізної ночі.
19 Простягає руки до прядки, а палцї її беруть веретено.
20 Долоню свою розтулює бідному, подає руку нужденому.
21 Не боїться, що ріднї студено буде; — вся семя має подвійну одежу.
22 Робить вона собі коври; висон, пурпур — її одежа.
23 Мужа її всяке знає; сидить він у воротях між громадськими мужами.
24 Тче вона покривала й продає, а пояси доставляє купцям Финикийським.
25 Трівкість і краса — одежа її, й весело глядить вона в будущину.
26 Уста свої отвирає лиш на слова мудрі, на язицї в неї — лагідна наука.
27 Пильно вона наглядає за порядком в домі, і не знає їсти хлїба — нїчо не робивши.
28 Встають дїти, — її величають, і муж її всюди вихваляє:
29 Много женщин честивих, — ти ж усїх перевисшила!
30 Бо принада — річ непевна, пишна врода — річ минуща; богобоязлива ж жінка — от кого хвалити треба!
31 Платїть же їй після того, що її надбали руки; славіть її у громадї за її учинки!