1 Мій сину! коли ти за ближнього твого поручився й дав руку твою за другого, —
2 То ти звязав себе словами з власних уст твоїх, обіцянкою сам собі сїло накинув.
3 Вчини ж, мій сину, ось що, щоб звільнити себе, — бо ти попався в руки ближньому твому: йди, впади йому, твойму ближньому, в ноги;
4 Не дай твоїм очам нї сну, анї задрімати — війкам твоїм;
5 Рятуй себе, як серна, з руки, як пташка з рук птахоловця.
6 Йди, лїнивий, до мурашки, приглянься її дїланню, й навчись розуму.
7 Нема отамана у неї, нї наставника, нї зверхника;
8 А лїтом готує вона хлїб собі, збірає в жнива корм свій.
9 Докіль спати меш, лїнивче? коли ти встанеш зо сну твого?
10 Не довго поспиш, не довго дрімати меш, не довго полежиш, згорнувши руки;
11 А прийде, як волоцюга, біднота на тебе, й недоля твоя, мов той сїпака.
12 Чоловік лукавий, чоловік безбожний ходить із льживими устами;
13 Моргає він очима, потирає ногами, дає знаки палцями своїми;
14 У серцї ж у його омана; він придумує лихо по всяк час, розсїває незгоду.
15 За се нагло прийде погибель на него, буде, як стій, розбитий — без рятунку.
16 От шестеро речей, ненавидних у Бога, ба семеро, гидких душі його:
17 Се очі горді, язик, що лжу сплїтає, руки, що кров безвинну проливають,
18 Серце, що кує лихі задуми, ноги, що біжять сквапно до злого,
19 Се сьвідок, що ясить-видумує неправду, та незгоду між братами розсїває.
20 Храни, мій сину, що твій батько заповідає, й материної науки не цурайся;
21 На серцї їх собі по всї часи навяжи, повісь собі їх на шиї.
22 Як ходиш ти, нехай дорогу тобі вказують; як ти лежиш і спиш, нехай тебе чатують:
23 Бо заповідь — се твій сьвітильник, навчаннє — се сьвітло, дорога ж до жизнї — се докір і наука;
24 Щоб остерігати тебе од ледачої женщини, від підлестного язика чужої.
25 Не пожадай вроди її в серцї твойму, й не давай себе принадити морганнєм її;
26 Бо задля блудницї убожіють до кусня хлїба, а мужняя жена вловляє дорогу душу.
27 Чи жару ж набереш у пазуху, й не прогорить платтє твоє?
28 Чи пійдеш по жару, не спікши ніг собі?
29 Таке жде кожного, хто входить до жінки ближнього свого: хто дотикнеться її, не буде без вини.
30 Про злодїя нїхто байдужен не буває, хоч би він крав голодний, щоб попоїсти;
31 А вже як спіймається, то заплатить у семеро все; що має він в домівцї, все втеряє.
32 Хто ж перелюбствує з жінкою чужою, ума в його нема; той губить душу свою, хто се чинить.
33 Побоїв і сорому набереться він, і безчесть його не зотреся.
34 Бо ревнованнє й лютість мужа не пощадить в день пімсти;
35 Не прийме він нїякого викупу й не вдовольниться, хоч би ти й як багато давав дарів.