1 Тим же, зоставивши початки Христового слова, ідїмо до звершення, не кладучи знов основин покаяння од мертвих дїл і віри в Бога,
2 науки хрещення, і положення рук, і воскресення мертвих, і суду вічнього.
3 І се зробимо, коли Бог дозволить.
4 Неможливе бо тих, що раз уже просьвітились, і вкусили дара небесного, і стали причастниками Духа сьвятого,
5 і вкусили доброго слова Божого і сили грядущого віка,
6 та й відпали, знов обновляти покаяннєм, удруге розпинаючих у собі Сина Божого та зневажаючих Його.
7 Земля бо, що пє падаючий часто на неї дощ, і родить билину, потрібну тим, хто її садить, приймає благословеннє від Бога;
8 а котра приносить терни та бодяки, непотрібна і близька прокляття, котрої кінець на спаленнє.
9 Ми ж надїємось по вас, любі, луччого і ближчого до спасення, хоч і говоримо так.
10 Не єсть бо Бог неправеден, щоб забути дїло ваше і труд любови, що показали ви в імя Його, послугувавши і послугуючи сьвятим.
11 Бажаємо ж, щоб кожен з вас являв таке саме стараннє про тверду надїю аж до кінця,
12 щоб не були ви лїниві, а послїдователї тих, що наслїдують обітницї вірою і довготерпіннєм.
13 Обітуючи бо Аврааму Бог, яко ж бо нїкого не мав більшого, щоб клястись, кляв ся собою,
14 глаголючи: "Істинно благословляючи благословлю тебе, і намножуючи намножу тебе."
15 І так, бувши довготерпилив, одержав обітницю.
16 Люде бо більшим кленуть ся, і всякої суперечки між ними конець на ствердженнє, — клятьба.
17 У тому ж, хотївши Бог більше показати наслїдникам обітницї незмінність ради своєї, посередникував клятьбою,
18 щоб двома речами незмінними (в котрих не можна обманити Богу) мали кріпке втїшеннє ми, що прибігаємо (до Нього) приняти надїю, що лежить перед нами,
19 котру маємо, яко якор душі, тверду і певну, і входить вона у саму середину за завісою,
20 куди предтеча про нас увійшов Ісус, по чину Мелхиседековому, ставшись Архиєреєм по вік.