1 А як за́колот стих, то Павло скликав учнів, і, потішивши та попрощавшись із ними, вибрався йти в Македо́нію.
2 Перейшовши ж ті сто́рони та підбадьо́ривши їх довгим словом, прибув до Гелла́ди,
3 і прожив там три місяці. А як він захотів був відпли́нути в Си́рію, то змову на нього вчинили юдеї, тому він узяв думку вертатись через Македонію.
4 Ра́зом із ним пішов Со́патер Піррів із Верії, Аристарх та Секунд із Солу́ня, і Гай дерв'яни́н, і Тимофій, а з азійців — Ти́хик та Трохим.
5 Вони відбули́ напере́д, і нас дожидали в Троаді.
6 А ми відпливли́ із Филипів по святах Опрі́сноків, і прибули́ днів за п'ять у Троа́ду до них, де сім день прожили́.
7 А дня першого в тижні, як учні зібралися на лама́ння хліба, Павло мав промову до них, бо вранці збирався відбути, і затягнув своє слово до пі́вночі.
8 А в го́рниці, де зібралися ми, було багато світел.
9 Юнак же один, Євти́х на ім'я́, сидів на вікні. Його обгорнув міцний сон, бо задовго Павло промовляв, і він сонний хитну́вся, і додолу упав із третього поверху, — і підняли́ його мертвого.
10 Зійшов же Павло та до нього припав, і, обнявши його, проказав: „Заспокойтесь, бо душа його в ньому!“
11 А вернувшись, він хліб переломив і спожив, і бе́сіду довго точив, — аж до до́світку, потім відбув.
12 А хлопця живим привели́, — і зраділи немало.
13 А ми наперед пішли до корабля, та в Асс попливли́, щоб звідти забрати Павла, — бо він так ізвелів, сам бажаючи пішки піти.
14 А коли він із нами зійшовся в Ассі, ми взяли його та прибули́ в Мітіле́ну.
15 І, відплинувши звідти, ми назавтра пристали навпро́ти Хіо́су, а другого дня припливли́ до Само́су, наступного ж ми прибули́ до Мілету.
16 Бо Павло захотів поминути Ефе́с, щоб йому не бари́тися в Азії, бо він ква́пився, коли буде можливе, бути в Єрусалимі на день П'ятдесятниці.
17 А з Мілету послав до Ефесу, і прикликав пресвітерів Церкви.
18 І, як до нього вони прибули́, він промовив до них: „Ви знаєте, як із першого дня, відколи прибув в Азію, я з вами ввесь час перебува́в,
19 і служив Господе́ві з усією покорою, і з рясни́ми слізьми́ та напа́стями, що спіткали мене від юдейської змови,
20 як нічо́го кори́сного я не минув, щоб його вам звістити й навчити вас прилюдно і в дома́х.
21 І я сві́дчив юдеям та ге́лленам, щоб вони перед Богом покаялись, та вві́рували в Господа нашого Ісуса Христа.
22 І ось тепер, побуджений Духом, подаю́сь я в Єрусалим, не ві́даючи, що там трапитись має мені,
23 тільки Дух Святий в кожному місті засвідчує, кажучи, що кайда́ни та муки чекають мене.
24 Але я ні про що не турбуюсь, і свого життя не вважаю для себе цінним, аби но скінчи́ти доро́гу свою та служі́ння, яке я оде́ржав від Господа Ісуса, — щоб засві́дчити Єва́нгелію благода́ті Божої.
25 І ось я знаю тепер, що обличчя мого́ більш не будете бачити всі ви, між якими ходив я, проповідуючи Царство Боже.
26 Тому́ дня сьогоднішнього вам свідку́ю, що я чистий від крови всіх,
27 бо я не вхилявсь об'являти вам усю волю Божу!
28 Пильнуйте себе та всієї ота́ри, в якій Святий Дух вас поставив єпи́скопами, щоб пасти́ Церкву Божу, яку власною кров'ю набув Він.
29 Бо я знаю, що як я відійду́, то вві́йдуть між вас вовки люті, що ота́ри щадити не бу́дуть.
30 Із вас самих навіть мужі постануть, що будуть казати перекру́чене, аби тільки учнів тягну́ти за собою.
31 Тому́ то пильнуйте, пам'ятаючи, що я кожного з вас день і ніч безпере́стань навчав зо слізьми́ ось три роки.
32 А тепер доручаю вас Богові та слову благода́ті Його, Який має силу будувати та дати спа́дщину, серед усіх освячених.
33 Ні срібла, ані золота, ні одежі чиєїсь я не побажав.
34 Самі знаєте, що ці руки мої послужили потребам моїм та отих, хто був зо мною.
35 Я вам усе показав, що, працюючи так, треба поміч давати слаби́м, та пам'ятати слова́ Господа Ісуса, бо Він Сам проказав: „Блаже́нніше давати, ніж брати!“
36 Проказавши ж оце, він навко́лішки впав, та й із ними всіма́ помолився.
37 І знявсь між усіма́ плач великий, і вони припадали на Па́влову шию, і його цілували.
38 А найтяжче вони сумували з-за сло́ва, яке він прорік, що не ба́читимуть більш обличчя його́. І вони провели́ його до корабля.