1 Врятувавшись, ми з’ясували, що острів цей називається Мальта.
2 Місцеві жителі виявили до нас надзвичайну доброту. Як пішов дощ і стало холодно, вони розвели багаття й запросили нас.
3 Павло назбирав хмизу і як поклав його в огонь, то виповзла гадюка, вдарила його, почепившись на його руці.
4 Коли місцеві жителі побачили гадюку, яка звисала з його руки, то почали перемовлятися поміж собою: «Цей чоловік, певно, убивця. Хоч і не загинув він у морі, та все ж Правосуддя [75] не дозволяє йому жити».
5 Але Павло струсив гадюку в огонь і не зазнав ніякої шкоди.
6 Вони довго чекали, що він спухне чи раптом впаде мертвий. А як побачили, що нічого такого з Павлом не скоїлося, то змінили свою думку і проголосили його богом.
7 Навколо того місця простиралися землі, що належали правителю острова на ім’я Публій. Він запросив нас до своєї оселі й три дні гостинно опікувався нами.
8 Батько Публія був прикутий до ліжка, бо хворів на лихоманку та червінку.[76] Павло пішов провідати його, і помолившись, поклав на хворого руки й зцілив його.
9 Після того як це сталося, інші хворі острова почали приходити до Павла і зцілювалися.
10 Мешканці острова дуже вшановували нас, і як ми відпливали, то вони забезпечили нас усім необхідним.
11 Через три місяці відпливли ми на олександрійському кораблі, який зимував на острові. На його кормі був зображений знак богів-близнюків Діоскурів.[77]
12 Діставшись до Сиракуз, ми пробули там три дні.
13 Звідти ми відпливли й прибули до Реґії. Наступного дня повіяв південний вітер, і ми вирушили далі, а на другий день ми припливли до Путеолі,
14 де знайшли братів, які запросили нас тиждень погостювати у них. Так ми прибули до Рима.
15 Там брати почули про нас і вийшли нас зустрічати аж до Аппієвої площі [78] й Трьох Таверн. Побачивши їх, Павло подякував Богові й підбадьорився.
16 Коли прибули ми до Рима, то Павлові було дано дозвіл жити окремо, але під охороною воїна.
17 Через три дні зібрав він найвпливовіших юдеїв. І як посходилися вони, промовив до них: «Браття, хоч нічого я не вчинив проти нашого народу, ані проти звичаїв наших предків, мене видали в Єрусалимі римлянам як в’язня.
18 Римляни допитали мене й хотіли відпустити, бо я не винен ні в чому такому, за що карають на смерть.
19 Та юдеї з тим не погодилися. Тож я був змушений звернутися до суду цезаря, але я зробив це зовсім не для того, щоб звинуватити свій народ.
20 Ось чому я просив про зустріч і розмову з вами: бо за надію Ізраїлеву мене закуто в ці кайдани».
21 Вожді юдеїв відповіли Павлові: «Ми не одержували з Юдеї ніяких листів про тебе.
22 Але нам хотілося б почути від тебе самого про твої погляди, бо ми знаємо, що проти цього нового руху повсюди виступають люди».
23 Вони домовилися з Павлом на певний день, і тоді ще більше народу прийшло туди, де він зупинився. З ранку й до вечора Павло розмовляв і свідчив про Царство Боже. Він намагався переконати їх про Ісуса, спираючись на Закон Мойсеїв і на пророків.
24 Декого переконали його слова, але інші не вірили.
25 Люди почали розходитися, не дійшовши згоди. Тоді Павло на завершення мовив так: «Добре сказав Дух Святий, коли говорив з праотцями вашими устами пророка Ісаї:
26 „Іди до народу цього і скажи: „Ви будете слухати, слухати, але не зрозумієте, ви будете дивитися, дивитися, але не побачите.
27 Бо зачерствіло серце народу цього. Слух у людей цих притупився, і очі вони позаплющували. Бо інакше могли б побачити на власні очі, почути на власні вуха, зрозуміти серцем своїм, і тоді повернулися б до Мене, і Я б їх зцілив””.
28 Через те нехай буде вам відомо, що Бог послав Своє спасіння поганам. Вони й почують!»
29 [І як сказав він це, юдеї пішли, палко сперечаючись поміж собою.] [79]
30 Цілих два роки прожив Павло в будинку, що наймав за власний кошт. І приймав він усіх, хто приходив його провідати.
31 Павло проповідував Царство Боже і навчав про Господа Ісуса Христа. Він говорив дуже сміливо й відверто, і ніхто не перешкоджав йому.