1 А коли ми врятувалися, то довідалися, що острів зветься Мальта.
2 Тубільці виявили нам надзвичайну людяність; запаливши вогонь, вони приймали нас усіх, тому що був дощ і холод.
3 Коли Павло назбирав купу хмизу й поклав на вогонь, то змія, виповзши через жар, учепилася в його руку.
4 Як тубільці побачили, що змія звисає з його руки, то говорили один одному: Напевно, цей чоловік — убивця, оскільки йому, врятованому від моря, помста не дозволила жити!
5 А він струснув змію у вогонь, не зазнавши жодної шкоди.
6 Вони ж очікували, що він спухне або вмить упаде мертвий. Як того довго очікували і бачили, що нічого злого йому не стається, змінили думку й почали говорити, що він — бог.
7 Навколо того місця були володіння начальника острова на ім’я Публій, який, прийнявши нас, три дні щиро виявляв гостинність.
8 І сталося, що батько Публія лежав хворий на гарячку і дизентерію; Павло, ввійшовши до нього і помолившись, поклав на нього руки й оздоровив його.
9 Коли ж це сталося, то й інші на острові, хто мав недуги, приходили й оздоровлялися.
10 І вони вшанували нас великими почестями, а як ми відпливали, давали нам усе, що було потрібно.
11 А по трьох місяцях ми відпливли олександрійським кораблем зі знаком Діоскурів, що перезимував на острові.
12 Допливши до Сіракуз, ми пробули там три дні.
13 Відпливши звідти, прибули до Реґії. А як через день повіяв південний вітер, то наступного дня ми прибули до Путеол,
14 де знайшли братів, а вони вмовили нас пробути з ними сім днів. Таким чином, ми підійшли до Рима.
15 А звідти брати, почувши про нас, вийшли нам назустріч аж до форуму Апія і до Трьох Таверн. Побачивши їх, Павло подякував Богові й підбадьорився.
16 Коли ж ми прийшли в Рим, [сотник передав в’язнів воєводі], а Павлові дозволено було перебувати окремо зі своїм сторожем, воїном.
17 І сталося, що через три дні Павло скликав знатних юдеїв. Коли вони зійшлися, сказав їм: Мужі-брати, хоч я нічого не зробив проти народу або батьківських звичаїв, мене передали з Єрусалима в’язнем у руки римлян,
18 які, розсудивши мою справу, хотіли відпустити, бо жодної провини, вартої смерті, не було на мені.
19 Та юдеї були проти, тому я змушений був покликатися на кесаря, — не для того, щоб народ мій у чомусь звинуватити.
20 Саме з цієї причини попросив, щоб вас побачити й порозмовляти, бо заради надії Ізраїля закований я в ці кайдани.
21 А вони відказали йому: Ми ні листа про тебе не одержали з Юдеї, і жоден із братів, прийшовши, не сповістив і не сказав чогось злого про тебе.
22 Хочемо від тебе почути, що думаєш, бо про цю секту відомо нам, що їй скрізь чинять опір.
23 У призначений день багато хто прийшов до нього в господу. Він від ранку аж до вечора говорив їм, засвідчуючи про Боже Царство, переконував їх про Ісуса із Закону Мойсея і пророків.
24 Та деякі вірили в те, про що він говорив, а інші не вірили.
25 Коли ж не погодилися одні з одними та стали відходити, Павло промовив так: Добре сказав Дух Святий через пророка Ісаю до ваших батьків,
26 проголошуючи: Іди до цього народу і скажи: Слухом почуєте, та не зрозумієте; вдивляючись, будете дивитися, та не побачите.
27 Адже серце цього народу загрубіло, і вухами важко стали сприймати, і свої очі примружили, аби часом не побачити очима, і не почути вухами, і не зрозуміти серцем, і не навернутися, — щоб Я оздоровив їх.
28 Тож нехай буде вам відомо, що це Боже спасіння послано до язичників, — і вони почують!
29 [І як він це казав, відійшли юдеї, ведучи між собою велику суперечку].
30 А він цілих два роки перебував на власному утриманні й приймав усіх, хто приходив до нього,
31 проповідуючи Боже Царство і з усією відвагою безборонно навчаючи про Господа Ісуса Христа.