1 Поглянувши на синедріон, Павло сказав: Мужі-брати, я до цього дня служив Богові з усієї доброї совісті!
2 Та первосвященик Ананій наказав своїм прислужникам бити його в уста.
3 Тоді Павло сказав йому: Бог тебе битиме, стіно побілена! Ти ж сидиш, щоб судити мене за Законом, а наказуєш, переступаючи Закон, бити мене!
4 А прислужники сказали: Ти докоряєш первосвященикові Божому?
5 Павло ж промовив: Не знав я, брати, що це первосвященик, адже написано, що начальника свого народу не лихословитимеш!
6 Зрозумівши, що одна частина тут — садукеї [1] , а друга — фарисеї, Павло вигукнув у синедріоні: Мужі-брати, я ж фарисей, син фарисеїв! За надію на воскресіння мертвих мене судять!
7 Як тільки він це промовив, виникла незгода між фарисеями та садукеями, і збори поділилися.
8 Адже садукеї твердять, що немає ні воскресіння, ні ангела, ні Духа, а фарисеї це визнають.
9 І зчинився великий галас, і деякі книжники, які були з групи фарисеїв, підійнявшись, чинили опір, кажучи: Ми не знаходимо нічого лихого в цій людині. Що ж, як Дух заговорив до нього чи ангел? [Не будемо воювати з Богом!]
10 А як здійнялася велика колотнеча, тисяцький, боячись, щоб вони Павла не роздерли, наказав воїнам увійти, забрати його з-посеред них і відвести до казарми.
11 А наступної ночі Господь, ставши перед ним, промовив: Кріпися, [Павле]! Бо як ти свідчив про Мене в Єрусалимі, так тобі треба свідчити й у Римі!
12 А коли настав день, [деякі] юдеї, вчинивши змову, дали клятву, запевняючи, що не їстимуть і не питимуть, доки не вб’ють Павла.
13 Було понад сорок тих, які склали цю спільну клятву.
14 Вони, підійшовши до первосвящеників і старших, сказали: Ми дали клятву нічого не їсти, доки не вб’ємо Павла.
15 Тож ви тепер із синедріоном скажіть тисяцькому, щоби [завтра] привів його до вас, ніби бажаєте докладніше довідатися про нього. Ми ж, перш ніж він прибуде, готові його вбити.
16 А син сестри Павла, почувши про засідку, прибув і, ввійшовши до казарми, сповістив Павлові.
17 Павло ж, покликавши одного із сотників, сказав: Проведи цього юнака до тисяцького, бо має йому щось сказати.
18 А тоді той, узявши його, привів до тисяцького й сказав: В’язень Павло, покликавши мене, попросив провести до тебе цього юнака, який має щось тобі сказати.
19 Узявши його за руку й відвівши вбік, тисяцький запитав: Що ти маєш мені сповістити?
20 Той розповів: Юдеї змовилися попросити тебе, щоби завтра привів ти Павла до синедріону, ніби бажають вони докладніше випитати його.
21 Ти ж не вір їм, бо на нього чекають у засідці понад сорок чоловік із них, які між собою склали клятву не їсти і не пити, доки не вб’ють його. Тож тепер вони готові й очікують від тебе розпорядження.
22 Тоді тисяцький відпустив юнака, наказавши: Нікому не розповідай, що ти мене повідомив про це.
23 І, покликавши якихось двох сотників, сказав: Приготуйте двісті воїнів, сімдесят кіннотників і двісті стрільців, щоби після третьої години ночі вони вирушили до Кесарії;
24 і приведіть в’ючних тварин, щоби посадити Павла та відпровадити до намісника Фелікса!
25 І написав листа такого змісту:
26 Клавдій Лисій — шановному намісникові Феліксові: вітання! [2]
27 Цього мужа, якого схопили юдеї та хотіли вбити, я врятував, приступивши з воїнами та довідавшись, що він римлянин.
28 Бажаючи дізнатися про причину, у чому його звинувачували, я повів [його] до їхнього синедріону.
29 Я виявив, що його звинувачували в питаннях їхнього Закону і що немає жодної провини, вартої смерті або кайданів.
30 Коли мені стало відомо про лихий задум, який мали [юдеї] проти цього мужа, негайно послав я його до тебе, наказавши і обвинувачам говорити перед тобою те, що мають проти нього. [Будь здоровий!]
31 Тож воїни, згідно з наказом, взяли Павла, повели вночі до Антипатриди,
32 а наступного дня, залишивши кіннотників, щоб ішли з ним, повернулися до табору.
33 А ті прибули до Кесарії й, давши листа намісникові, поставили перед ним і Павла.
34 Прочитавши листа та запитавши, з якого він краю, і довідавшись, що з Килікії,
35 Фелікс сказав: Вислухаю тебе, коли твої обвинувачі прийдуть! І наказав його стерегти в преторію Ірода.