1 Мій сину! слухай уважно мудрости моєї, прихили ухо твоє до розуму мого:
2 щоб ти зберіг собі розсудок, і щоб наука уста твої зберегла.
3 Бо мед із уст чужої жінки капає, і бесіда її масніша від олії,
4 але скін її гіркий, немов полин, і гострий, наче меч двосічний.
5 Ноги її низходять до смерти, кроки її простують до Шеолу.
6 Стежки життя вона не знає; хода її непевна, їй до того байдуже.
7 Отож, сину мій, слухай мене, не відступай від слова уст моїх.
8 Відсторони твою дорогу геть від неї, не наближайсь до дверей її дому,
9 щоб не довелось віддати іншим твою славу, а твоїх літ — людям немилосердним;
10 щоб не наживалися твоїм добром чужинці, щоб труди твої не переходили в чужий дім,
11 щоб не стогнав ти по тому, як тіло твоє і твоя плоть змарніють,
12 щоб не казав: “Чом же я науку ненавидів, серце моє погордувало докором?
13 Я голосу вчителів моїх не слухав, і до наставників моїх не нахиляв я вуха.
14 Я мало не потрапив у крайнє лихо поміж зборищем-громадою!”
15 Пий воду з твого водозбору, воду, що б'є із власної криниці.
16 Чому б твої джерела мали розливатися навколо, твої потоки по майданах?
17 Нехай будуть тобі одному, а не чужим разом з тобою.
18 Нехай живець твій буде благословенний, втішайся дружиною твоєї юности.
19 Премила лань! Люба сарна! Нехай її чари упоюють тебе повсякчас, у любощах її стало кохайся!
20 Для чого тобі, сину, захоплюватися чужою, до грудей сторонньої горнутись?
21 Дороги людські в Господа перед очима, і він вирівнює всі стежки їхні.
22 Злого ловлять власні переступи, у пута власного гріха він потрапляє.
23 Він помирає з-за браку науки, з-за своєї надмірної глупоти він блукає.